Методична робота

ОРГАНІЗАЦІЯ ДИТЯЧОЇ ПРАЦІ

(поради для педагогів)

Швидкий темп життя сучасної сім'ї позначився негативно і на трудовій діяльності дітей. Батьки, які постійно поспішають, не бажають чекати, поки дитина сама вмиється, вдягнеться, застелить ліжко, розчеше волосся, застібне гудзики чи зашнурує черевики. Звичайно, дорослий сам зробить усе швидше, але... Чого тоді варті розмови про несамостійність дитини?

Самообслуговування

Самообслуговування — перший вид праці, до якого залучають дітей. Це справжня праця, яка полягає у догляді за своїм тілом, одягом, предметами побуту, і триває вона протягом усього життя людини. Новітні технології здатні полегшити цю працю, але замінити її повністю не зможуть ніколи.

Умиватися, витирати ніс, розчісуватися, чистити зуби, слідкувати за своїм зовнішнім виглядом та речами діти мають самі. Привчати їх до цього слід з першого року життя. Досить складна на початку, ця праця згодом має стати звичною і простою для дітей. Та, як показує життя, не для всіх.

Учителі початкових класів усе частіше скаржаться на несамостійність першокласників — як тих, які відвідували дитячий садок, так і тих, які виховувались у домашніх умовах. Несамостійність з часом переростає у неохайність та недбалість, стає перешкодою до успішної соціалізації дітей в умовах школи.

З огляду на це дорослі мають стимулювати, а не стримувати самостійність дітей на етапі дошкільного дитинства, особливо щодо самообслуговування: підтримувати зусилля дітей, давати позитивну оцінку за результатами цього виду праці. Негативне ставлення дітей дошкільного віку до праці із самообслуговування — результат педагогічних помилок дорослих.

Господарсько-побутова праця

Господарсько-побутова праця —- другий, не менш важливий вид праці дітей. Загальновідомо, що діти дошкільного віку прагнуть наслідувати дорослих, діяти за їхнім прикладом. Уже у 2 — 3 роки дитина із задоволенням тягнеться допомогти мамі накрити на стіл, помити посуд, підлогу, полити квіти. їй хочеться і порізати ножем фрукти, і поліпити з бабусею вареники, і розмішати тісто на млинці, і ще багато-багато чого. Чотири-п'ятирічні діти отримують величезне задоволення, миючи посуд, кухонну раковину чи будь-що інше сучасними миючими засобами, які гарні на вигляд, приємно пахнуть, утворюють м'яку піну та ще й бульбашки!

Звичайно, дитина витратить значно більше миючого засобу, ніж дорослий. А ще ж існує загроза алергійного чи застудного захворювання. Та й батьки не бажають переробляти після малюка хатню роботу. Тому прагнення дитини взяти участь у трудовій діяльності дорослих підтримують небагато батьків. Гасло сучасних батьків «Іди, не заважай!» стає дуже популярним. І якщо раніше мудрості і терпіння позитивно сприймати «допомогу» онуків вистачало хоча б у бабусь, то сучасні бабусі значно «помолодшали» і часто живуть окремо від своїх дітей. Тож виховний вплив на онуків вони здійснюють епізодично, або й зовсім беруть за основу спілкування з найменшими у родині правило: «Нехай батьки виховують, а я — бабуся, можу дитину побалувати».

Треба пам'ятати, що господарсько-побутова праця у родині є найбільш доступною і корисною для дитини дошкільного віку.

Така праця сприяє розвитку дитини:

фізичному, бо малюк не сидить на місці, а весь час рухається, активно працюють дрібні м'язи рук і очей;
розумовому, оскільки розвивається сенсорна сфера, дити на набуває нових знань;
моральному, адже у процесі праці закладаються такі риси, як гуманність, відповідальність, старанність тощо;
трудовому, так як у дитини формуються трудові вміння й навички, позитивне ставлення до процесу і результату праці;
естетичному, адже саме цей вид праці допомагає зробити оселю затишною та ошатною.

Праця у природі

Праця у природі — ще один з доступних видів праці для дитини дошкільного віку. Вона є найбільш цікавою для дошкільників, адже природа — джерело найяскравіших вражень для людини. Дітям же природа дає можливість діяти не з простими предметами, а з живими об'єктами, які своїм станом реагують на дії.

Діти дошкільного віку спроможні доглядати за рослинами: кімнатними, садовими, городніми,а також за деякими тваринами. У процесі догляду і виконання певних трудових дій об'єкти природи, за якими ведеться спостереження, змінюються: ростуть, мають гарний зовнішній вигляд тощо.

Проте дитині складно помітити ці зміни самостійно, оскільки результат будь-якої праці у природі, як правило, віддалений і не завжди зрозумілий. Тож дитину насамперед приваблює не він, а сам процес праці: копання, спушування, поливання рослин, годування тварин тощо. Приваблює можливість самостійного пізнання.

У дошкільному закладі простір для діяльності дещо ширший -— за умови, що тут є город та квітник, і вихователь організовує на них роботу дітей.

Отже, праця у природі найбільш насичена позитивними емоціями спілкування з навколишнім світом. Вона виступає джерелом знань і стимулом для подальшого пізнання.

Художня праця

Художня праця — найрезультативніший вид праці, доступний дітям дошкільного віку. Цей вид праці передбачає виготовлення дітьми різноманітних виробів з паперу, глини, тканини, рослинного та залишкового матеріалу тощо. За допомогою ножиців, ниток і голки, клею та інших матеріалів діти можуть виготовляти гарні сувеніри для своїх близьких і знайомих, предмети для ігор, атрибути святкового оздоблення кімнати до свята, як-то гірлянди, прапорці, сніжинки, ліхтарики.

Діти дошкільного віку із задоволенням займаються ручною працею, оскільки їх приваблює можливість діяти з різними матеріалами, часто яскравими і незвичними, досліджувати ці матеріали, змінювати й перетворювати їх за своїм бажанням. Діти почуваються творцями, що стимулює їхню розумову та фізичну активність. Прагнення до результату спонукає до вольових зусиль, а сам результат виступає джерелом позитивних емоцій як самих дітей, так і людей з їхнього найближчого оточення. Адже часто створені дітьми вироби — подарунки рідним, знайомим, прикраси, атрибути до ігор тощо.

Отже, ручна праця є джерелом насолоди для дітей, засобом розвитку сенсорних відчуттів (дотикових, зорових, слухових), психічних процесів (уяви, мислення, мовлення), моторних навичок, естетичного чуття, моральних якостей. Але не треба забувати, що організація художньої праці з дітьми дошкільного віку потребує уваги і керівництва з боку дорослих, що полягає насамперед у забезпеченні дітей матеріалами для праці та у навчанні прийомам роботи з ними.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОГУЛЯНОК У ЗИМОВИЙ ПЕРІОД

(методичні рекомендації для педагогів)

Перебування дітей у зимовий період на прогулянці дитячого садка є обов’язковим. Взимку планують ходьбу по колоді, снігових валах, метання в ціль та ін., катання на санчатах, лижах та ковзанах. У будь-яку пору року під час прогулянок широко застосовуються рухливі ігри. Якщо дозволяють погодні умови, з метою закріплення та удосконалення навичок в основних рухах, розвитку спритності та швидкості, починаючи з середньої групи, дітям пропонують виконання вправ у певній послідовності, використовуючи смуг «перешкод» (колода, дуги, обруч для пролізання, ходьба по закопаних у землю автомобільних покришках та ін.). Оскільки названі вправи вже вивчалися з дітьми під час занять, то виконання їх на смузі «перешкод» не викликає особливих ускладнень у дітей.

Значне місце на прогулянці відводиться вправам спортивного характеру, які планують залежно від періоду року: взимку - катання на санчатах, ковзання на льодових доріжках; ходьба на лижах. Регулярно впроваджуючи їх під час прогулянок, можна істотно активізувати рухову діяльність дітей, особливо в несприятливих погодних умовах (низька температура, сніг).

Поряд із вправами спортивного характеру, старшим дітям пропонують ігри з елементами спорту: баскетбол, футбол, городки, бадмінтон, настільний теніс та хокей з шайбою без ковзанів (взимку). Навчання вправ спортивного характеру та елементів більшості спортивних ігор проводиться під час занять з фізичної культури, а закріплюються вони в процесі прогулянок.

Важливим моментом у розподілі ігор та вправ під час прогулянок є чергування фізичного навантаження з відпочинком, більш інтенсивних фізичних вправ з менш рухливими

У керівництві руховою діяльністю дітей під час прогулянки можна виділити два етапи.

- Спочатку вихователь виясняє у дитини інтереси до ігор та вправ, взаємовідносини з однолітками, виявляє її рухову підготовленість. Для розвитку самостійної діяльності дітей створюються необхідні умови: своєчасна допомога кожній дитині у виборі гри та вправ, фізкультурних посібників. На цьому етапі застосовуються такі методи та прийоми: спільне виконання вправ дитини зі своїми однолітками, пояснення та показ більш складних елементів рухів, заохочення. Основним напрямком у керівництві руховою активністю дітей у процесі самостійної діяльності є збагачення їх різноманітними рухами.

- На другому етапі здійснюється більш інтенсивний вплив вихователя на рухову активність дітей. Малорухливі діти залучаються до діяльності, яка сприяє розвитку інтересу до ігор та фізичних вправ. Дуже рухливих та збудливих дітей спрямовують на вправи, які вимагають від них точності рухів (метання в ціль, вправи у рівновазі), вони стримують їх від значної рухливості і сприяють формуванню уваги та стриманості. Індивідуальний підхід до дітей різних вікових груп повинен застосовуватися з урахуванням інтересу дитини до ігор та різних видів фізичних вправ.

Важливим моментом у розподілі ігор та вправ під час прогулянок є чергування фізичного навантаження з відпочинком, більш інтенсивних фізичних вправ з менш рухливими.

При проведенні ігор та вправ слід застосовувати різні способи організації дітей. Так, рухливі ігри вихователь проводить зі всією групою. Кожна гра повторюється 3-5 разів. У вправах спортивного характеру беруть участь також всі діти.

Намагаючись збагатити прогулянки рухливими іграми та фізичними вправами, треба пам'ятати, що рухову активність дітей наприкінці її слід знижувати. Тому незалежно від змісту ранкової прогулянки за 10-15 хвилин до її закінчення рухливість дітей обмежується. Цим забезпечується спокійний перехід їх до обіду та денного сну.

Необхідно доцільно розподіляти рухову активність дітей протягом перебування їх у дошкільному закладі. Особливої уваги потребує друга половина дня, коли часто проводяться малорухливі та спокійні види діяльності у дошкільнят. Тому на вечірній прогулянці слід застосувати більш динамічні засоби фізичної культури (основні рухи, вправи спортивного характеру, ігри, естафети).

Вихователю потрібно добре знати стан здоров'я, фізичний розвиток, рухову підготовленість, особливості поведінки та інші показники індивідуального розвитку дитини. У процесі самостійної рухової діяльності діти в основному самі регулюють фізичне навантаження, змінюючи більш інтенсивні рухи менш інтенсивними і за необхідності роблять паузи. Однак слід спостерігати за станом самопочуття дітей, здійснюючи індивідуальне керівництво їх діяльністю.

Індивідуальна робота повинна також спрямовуватися на активізацію малорухливих дітей, покращання фізичної та рухової підготовленості більш слабких дошкільнят. Враховуючи індивідуальні особливості дітей, вихователь одним з них надає допомогу у виконанні вправ, а іншим нагадує, як їх робити, підбадьорює та оцінює рухові дії. Деяким дітям пропонує відпочити, попереджуючи їх втому та занадто велике перегрівання від рухової діяльності. Особливого підходу потребують діти, рухова активність яких обмежується після перенесених хвороб. Слід порадитися з лікарем, які вправи їм можна виконувати і в яких іграх брати активну участь. Поступово цим дітям пропонують більш інтенсивні рухи та динамічні ігри.

Треба слідкувати, щоб діти частіше вправлялися у тих способах виконання рухів, якими вони володіють гірше. Підтримувати бажання дитини допомагати своїм одноліткам оволодіти важкою для них вправою.

Таким чином, самостійна рухова діяльність має виняткове значення для формування у дитини звички та потреби у систематичному виконанні фізичних вправ і впливає на всебічний її розвиток. Поряд з закріпленням та удосконаленням різних рухових дій у дітей формується почуття колективізму, виховується товариськість, доброзичливість до своїх товаришів, впевненість у своїх силах.

ГЕНДЕРНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Питання гендерного виховання починаючи з раннього віку є невід'ємною частиною усіх видів діяльності дітей. На заняттях з різних розділів програми, під час образотворчої, трудової та ігрової діяльності діти засвоюють загальноприйняті норми поведінки, зміст і особливості виконання певних соціально-статевих ролей.

Починаючи з середньої групи з дітьми варто проводити спеціально організовані заняття, спрямовані на реалізацію завдань гендерного виховання, адже діти п'ятого року життя вже мають деякі уявлення про особливості соціальних взаємовідносин між жінками і чоловіками.

Роботу з гендерного виховання слід проводити комплексно, використовуючи різні методи, спеціально підготовлені та природні ситуації, що виникають у процесі життєдіяльності.

Основними формами роботи з дітьми у цьому напрямі є:

організовані заняття — групові та індивідуальні;
етичні бесіди;
проблемні ситуації;
прогнозування життєво значимих ситуацій;
ігри;
ситуації спілкування з дітьми;
прогулянки, екскурсії;
театралізовані розваги;
самостійна діяльність дітей.

Усю роботу з гендерного виховання дітей дошкільного віку потрібно здійснювати, дотримуючись таких принципів:

активності — використання будь-яких ситуацій у житті дитини для формування у неї правильних установок щодо своєї статі і вироблення відповідної рольової поведінки;
реалістичності — формування реалістичного розуміння статевої диференціації;
адресності — врахування не лише статі і віку дитини, а й її психічного та фізичного розвитку, соціального і культурного рівня;
неперервності — послідовне врахування накопичених знань і соціального досвіду дитини, починаючи з раннього дитинства;
правдивості — надання максимально правдивої інформації з урахуванням віку дитини та можливостей розуміння цієї інформації;
довіри — базування відносин між дитиною та педагогом на довірі, яка можлива лише за умови серйозного ставлення